Анекдоты, шутки, приколы №3

[Andrey55]

Пару фотографий.

Добавлено спустя 9 минут:

В одно чета не хочет!

Добавлено спустя 2 минуты 55 секунд:

То лезет, то нет.

Добавлено спустя 27 минут 40 секунд:

В догонку.

Добавлено спустя 1 минуту 20 секунд:



Добавлено спустя 1 минуту 12 секунд:



Добавлено спустя 36 секунд:



Добавлено спустя 49 секунд:

[Sven]

последняя фота... похоже на 2 передних ведущих моста от трактора с приваренной балкой вместо рулевой тяги...

[bocman]

а в чем юмор на последней фото?

[Andrey55]

[anton]

[Deniz76]

- Вы арестованы! Вы имеете право хранить молчание. Всё, что Вы скажете, может быть использовано против Вас!
- Голая баба!
- Что, "голая баба"?
- Используйте против меня голую бабу!
///
- Мой сын просит руки вашей дочери.
- А что, у вашего сына своей руки нет ?
- Есть, но она уже устала.

[merlord]

Денис
неплохо

Lesha pro
Удалено
.Бо-й-а-а-ан Причем мой!!!
модератор

[Sual№1]

Она безмолвна, холодна,
Любовью рук окружена.
Ее изящный силуэт
Влечет при встречах тет-а-тет
Порой дрожащею рукой
Мужик берет ее домой.
Целует нежно и ласкает,
"Слезу" рукой ей утирает. . .
И в предвкушении экстаза:
"Хочу тебя, моя "зараза"! "
Она желаньям потакает,
Кому-то тело исцеляет
Готова всем всегда отдаться,
Позволить вдоволь наслаждаться. . .
***
В мужских желаньях лишь она,
Бутылка пива с бодуна!

Пошли раз мужики на охоту - видят берлога. Начали они в ней палкой шарить, а из берлоги медведь. Мужики ноги в руки и бегом, бегут, значит, по лесу- медведь уже близко. Ну мужики на дерево забрались и сидят, медведь внизу ходит, ревёт. Вдруг медведь начинает на дерево лезть, один целится и говорит:
- Я стреляю ого-го! Гляди, я ему яйцо отстрелю.
Стреляет - попадает в яйцо. Медведь ещё больше злится. Мужик опять целится и говорит второму:
- А сейчас я ему хер отстрелю.
Второй в ужасе орёт:
- В лоб стреляй! Я по глазам вижу, он сюда не трахаться лезет! . .

Штирлиц увидел маляра, которой ходил по улицам и закрашивал все нецензурные слова на стенах домов.
- Модератор, - подумал Штирлиц.

Приходит как-то мужик домой (голодный и злой), а там стоит жена раком и моет пол. Мужик ей: "А ну, убери свой комбайн! "
Она обиделась, но промолчала. Вечером он отошел и начал к ней приставать: "Мань, ну давай, а. . . ". Жена ему в ответ: "Слушай, ради одного твоего колоска комбайн заводиться не станет, так что отвернись к стенке и молоти вручную".

Два священника устанавливают на дороге щит с надписью: "Остановись, конец уже близок! ! Поверни, пока не поздно! ".
Мимо них на огромной скорости проезжает фура, водитель кричит и машет кулаком:
- Проклятые сектанты, достали вы уже!
Машина скрывается за поворотом, оттуда слышен грохот и громкий бульк.
Один священник говорит другому:
- Похоже, ты был прав, надо было написать просто "Мост разрушен".

Гуляет мужик по парку и слышит девичий голос:
- Е%%%ь! Е%%%ь! !
Подошел мужик поближе, видит - на лавочке сидит девушка. Подсел:
- Девушка, что вы так кричите?
- Да у меня штаны двадцать штук стоят.
- Ну и что? У меня - пятьдесят.
- Да лавка окрашена.
- Е%%%ь! ! !

- Алло, Сергей Геннадиевич? Доброе утро. Извините что беспокоим Вас в отпуске. . . Мы хотим поменять приоритет запуска задач. Дайте, пожалуйста, пароль админского доступа на сервер. . .
- Как же вы меня за..бали. . . В латинской раскладке. . . Русскими буквами. . .
Без пробелов. . .

- Тань, сделай мне омлет.
- Все вы пошлые, вам тока этого и надо!
- Мыслишь ты конечно верно, но так и с голоду сдохнуть недолго.

Война. Военный переводчик ведёт допрос военнопленного.
-Уот из ёр нэйм?
-My name is John Smith.
...ХРЯСЬ пленному по роже...
-Уот из ёр нэйм?
-[удивленно] My name is John Smith!
...ХРЯСЬ! пленному по роже...
-Уот из ёр нэйм?!
-[чуть не плача]: My name is John Smith!!!
...ХРЯСЬ!!! пленному по роже...
-Я тя, ссука, спрашиваю, сколько у тебя танков!!!...

[Gonivo]

может и баян ))) но тут еще не видел
18+

В самом центре Европы лежит государство, которое больше всех других
европейских государств. Там самая жирная земля для выращивания
технической конопли, там дохуяня разных природных ресурсов, там шикарные
горы и моря. Там есть всё кроме нефти, но и нефть там можно добывать
прямо из труб, которые лежат на этой земле там и сям. В общем, не
земля, а рай. Многие хотели владеть этой территорией, и многие
получили пицды из-за неё. Варвары оцпиздили греков, литовцы татар,
поляки - турок, русские - немцев. А в результате досталась эта земля
обетованная хохлам. Вот так.
Глядя на этот казус, многие народы до сих пор остаются в
непонятках. Закарпатье всю жизнь было венгерским, Карпаты
австрийскими, Полесье польским, Буковина румынской,
Север литовским, Юг турецким, Крым татарским, Донбасс
русским, Киев общим, а теперь это всё хохляцкое! И буй приепёсься,
что самое интересное. Как случился такой исторический парадокс
Отвечаю благодаря врождённому хохляцкому буддизму.
Для начала ответим, откуда вообще взялся этот неординарный народ,
сумевший в результате всех кинуть через буй. По легенде, когда
родился первый хохол, все жиды заплакали. И, как показала история,
плакали жиды не зря.
С виду хохлы очень добродушные. Добродушные они и внутри.
Прямую угрозу они представляют исключительно для свиней, для
которых являются естественными врагами. Хохлы ни на кого не нападают
сами, ибо пизсить ближнего нехорошо. Правда, если ближний попросит
кого-либо отпизсить, то отказать ему хохлы также не могут, потому
что отказывать ближнему это тоже нехорошо. Таким образом хохлы
пи...... татар с русскими, поляков с татарами, русских с поляками.
Шведов с русскими и русских со шведами. Вместе с турками пи...
русских и поляков, а потом с русскими и поляками - турок. Пизсили
даже итальянцев вместе с австрийцами и иракцев с американцами.
Периодически хохлы сами получали пизды, и тогда они делали
непонятные глаза и думали ну и за что это меня, после чего
пизсили жидов, а те, понятно, плакали. (Жиды отгребали как прямые
конкуренты.) Но в целом это народ тихий и гуманный.
Главная заповедь хохлов моя хата с краю. Даже государство своё
они так и назвали Украина. То есть нам всё побую, не трогайте
нас, ради Бога, разбирайтесь сами, долбодятды. Главный жизненный
принцип хохлов многовекторность. Или, чтоб понятней, и рыбку съесть, и
на муй сесть. Главная мечта хохлов чтобы вареники сами
запрыгивали в рот. И не надо смеяться. Если учесть, как хохлы получили
свою независимость, эта мечта не кажется такой уж нереальной.
Хохлы настоящие буддисты, умело замаскированные под православных
(кстати, православных епархий в Украине четыре штуки, на выбор).
Любимый
цвет хохлов оранжевый, цвет мундира Далай-ламы. И поскольку
Великий Будда говорил: Жизнь есть страдание, то именно страдание
хохлы сделали основой своего мировосприятия. Они уверены, что всю их
историю их подергали национальному, социальному и религиозному
гнёту. Именно поэтому главным хохляцким поэтом признан Тарас Шевченко,
самый пострадавший из грамотных хохлов. (Пострадал он за то, что
допизселся.
Сочинил про царя-батюшку матерный стишок и за базар ответил.) Как
истинные
буддисты, хохлы проповедуют непротивление злу, а забивание на него
большой
болт.
И поэтому они до сих пор не дают статуса ветеранов бойцам из УПА.
Чтоб знали, как нарушать национальную сущность. Агрессивный хохол -
это не хохол.
Буддийские принципы делают нас, хохлов, неуязвимыми для ударов
судьбы. Нам эти удары просто похуй. Мы знаем, что всё пройдет, так что
смысла париться нет. Как поётся в одной хохляцкой песне: Згинуть
нашЁ вороженьки, як роса на сонцЁ. Запанум Ё ми, браття, у своcй
сторонцЁ. То есть враги наши рано или поздно куда-то денутся, не вечные,
а потом и мы на своей земле покомандуем. Хули, нам что, сложно подождать
Мы ж буддисты.

[merlord]

Крейсер «Жовто-синя Україна» був старенький, із совіцького сторожовика перероблений. За комуняцьких часів на ньому турецьких браконьєрів ганяли…



…щоб вони камбалу у радянського народу не крали. Потім Радянський Союз розпався. Постали незалежні одна від одної Росія і Україна, і московський президент Єльцин – теж перероблений, тільки не зі сторожовика, а зі Свердловського секретаря обкому, взявся пропивать бувший союзний флот. І якось пропив «Жовто-синю Україну», яка ще не знала, що вона «Україна», та ще й жовто-синя, а називалася просто «СтАрАжевой кАрАбль «Гремящий», українському президенту Кучмі. Прямо так у Кремлі і пропив. Як-то кажуть, не приходячи до тями.

Коли вранці він очумався у калюжі своєї блювотини і коньяку в Георгієвському залі Кремля, то й не пам’ятав, що ще вчора був у нього той «Гремящий». І навіть, кому пропив, не пам’ятав. «А с кем мы вчера пили, Виктор Степанович? – спитав він, переплутавши Березовського з Чорномирдіним. -- С каким-то китайцем?» «Сам ты китаец! - подумав Березовський і ще раз пожалів, що президентом Росії не може бути єврей. – Это ничего, что он все бы украл, зато ничего бы не пропил».

А у Кучми в Києві в Маріїнському палаці навпаки було «ликованье». «Бачите, що я вам з Москви привіз? – сказав Кучма своїй дочці і зятю – А ви казали, що ваш папа – дурник! Маємо тепер цілий корабель! Ні, навіть, флот! Тепер ми – морська держава!» Дочка поцілувала татка у щоку, а зять зразу став думати, кому можна таке добро перепродать, оформивши його по документам як баркас, а різницю взявши собі чорним налом.

В українському міністерстві оборони стратегічному виграшу свого головнокомандуючого теж дуже зраділи. «Давайте перейменуємо його у авіаносець!» - сказав один із адміралів, який до незалежності був завідуючим морським клубом у Севастополі і крутив матросам кіно, а за свій «сознательный» перехід на бік української влади зразу виріс з мічмана до контр-адмірала і навчився не тільки колупатися кортиком у носі, а ще й смажити на ньому сало.

«Як ми можемо його перейменувати в авіаносець, коли у нас нема жодного морського літака? – відрізав йому інший український адмірал, який до незалежності був не завклубом, а завскладом, де зберігалися тільняшки й рятівні круги, тому він набагато краще розбирався у військово-морських питаннях і ставився до свого колеги з деякою поблажливістю. – Що на нього сідатиме? Ворони?»

Щоб не справляти ідіотського враження за межами держави і одночасно підняти патріотичні настрої всередині її, пропитий Єльциним сторожовик врешті решт вирішили підвищити у званні до крейсера і перейменувати у «Жовто-синю Україну», призначивши його флагманом незалежного флоту.

Довго дискутували, якою буде форма моряків на новому кораблі. Діячі напівздохлого Руху і інші ультра-націоналісти вимагали, щоб кацапські кльоші для українських матросів обов’язково замінили запорозькими шароварами. Але морські спеціалісти, особливо той досвідчений адмірал, що колись був завскладом, вимагали, щоб то були саме кльоші. «То не кацапські штани! - переконував він. - То такі самі штани, що й на прославленому англійському флоті! А широкі вони знизу, щоб легше з матросів зіскакували, коли корабель тонутиме і хлопці посипляться у воду». «Що ви таке кажете, пане адмірале! – гарячкував у відповідь колишній завклубом. – Наша «Жовто-синя Україна» ніколи не потоне! Вона непотопляєма!»

Щоб не дійшло до розвалу країни на захід та схід, вирішили до всенародного референдуму не видавати матросам штанів взагалі, бо так буде і дешевше для державного бюджету, і страшніше для сусідніх флотів. Щоправда, зять президента тихенько добився, щоб по секретним бомагам виходило, начебто кожному матросу замовили зразу по дві пари штанів – кльоші для повсякденної форми і шаровари – для парадної. Але ні тих, ні других ніхто ніколи не бачив, хоча гроші за штани на рахунок зятівського заводу по виробництву газових труб, які здалеку нагадують надуті вітром штанини, з казни все ж таки перечислили.

Після того, як вирішили питання з кльошами, настав час призначать капітана. Зразу знайшлося багато охочих. Але найсильнішими кандидатами були троє. Один уркаган, який змолоду двічі одсидів за кражі матроських шапок. Другий – колишній бухгалтер, випускник славетного Тернопільського сільськогосподарського інституту, що дає освіту вищу, ніж у Сорбонні, і право керувать будь-яким транспортним засобом від вола до Нацбанку. А третє таке, що й казать страшно – по паспорту, наче баба, та ще й з косою, а по ухваткам хуже любого самого вредного мужика.

Між кандидатами зчинилась бійка. Уркагана підтримувала Москва, бо він дуже добре співав у Кремлі «Мурку», і обіцяв повести «Жовто-синю Україну» курсом норд ост. А, якщо повезе, то навіть перейменувать її у лінкор «Велика Малоросія».

За бухгалтера стояла горою уся ковбойська Америка. Він був дуже близький їй своєю високою культурою – теж змолоду, як і кожний справжній техаський хлопець, крутив хвости телятам і вправляв роги коровам. «Vitya is a real cowboy!» - вирішили у Білому домі і сказали, що будуть помагать йому і звьоздами, і полосами. Єдина проблема була в тому, що незважаючи на високу культуру, Вітя абсолютно не розбирався у морських питаннях і зовсім не розмовляв рідною для кожного справжнього шкіпера англійською мовою. Навіть з американським акцентом не розмовляв! І не розумів ні бельмеса, хоч на пальцях йому ту мову показуй. Щоб пом’якшити якось цю неув’язку, до нього приставили перекладача – здорову мордату бабу з Госдепа, похожу на боцмана, яка должна була розтовкмачувати йому сигнали з центра.

А третього кандидата в капітани ніхто не підтримував. Все життя цей кандидат розраховував тільки на власні сили і мужський ідіотизм. А в науці кораблеводіння вважав себе великим професіоналом, бо ще змолоду, коли був не кандидатом, а баришнею, хлопці катали його по Дніпру на лодочці, хватаючи за попу, а один з них навіть пояснив, що таке природній газ і що з ним можна робити, хоча зразу після того пояснення чомусь втік до Америки без газу, але з панамським паспортом.

В результаті бійки переміг бухгалтер. І як тільки переміг, став ногами спихати все, що міг, з «України» за борт, бо його руки ніколи нічого не крали. Третього кандидата призначили йому старпомом, щоб помагала спихать, і вона зразу од нечистого сумління стала на очах старіти на державній службі, хоча, як і раніше, кокетливо то накручувала, то розпускала косу на голові, запевняючи, що від цих магічних пасів скаче не курс долара, а наповнюється державний бюджет.

А уркагана загнали у трюм, щоб він там керував кочегарами. Бідолаха огризався і час від часу щось булькав знизу і грозився, що виведе народ на палубу. Але йому ніхто не вірив. Бо навіть сам він, коли виповзав з трюму, де крав вугілля для старого крейсерського котла, ходив по палубі у крокодилячих туфлях, і всі бачили, що він не крокодил, а так, тільки прикидається.

І так би вони пливли і далі, якби не стали кінчаться матроси. Більшість з них були переведені на «Жовто-синю Україну» з іншого крейсера – «Червона Україна», який потонув прямо на базі коло стінки причалу од нудьги. Були це люди прості, роботящі. Щоправда, дуже любили випить. І не тільки по вихідним, а й по будням, що не дуже добре позначалося на службі.

А другу, меншу, але дуже свідому (аж до божевілля!) партію матросів, перевели з підводного човна «Галичина», якого ніхто ніколи в очі не бачив – такий він був підводний. Діди цих хлопців колись служили на австро-угорському цісарському флоті, заварюючи кохве панам-офіцерам. І цим дуже пишалися. Хоча брали їх на той флот тільки тому, що вони вміли сплавляти ліс по карпатським річкам. Але на новому місці служби всі вони пнулися чимось командувати і всіх вчити, навіть того адмірала, що був завклубом і сам міг кого-завгодно усьому навчить.

Матроси з «Галичини» і з «Червоної України» трошки недолюблювали один одного. До бійки між ними, правда, не дійшло, бо їх об’єднувало, що в кожному порту, куди заходила з дружнім візитом «Жовто-синя Україна», і червоноукраїнці, і галичани зразу вискакували за борт з криками: «Ще не вмерли!» і пливли до берега, бо штанів їм так і не видали – лише по парі казьонний трусів, оформлених у соковитих національних барвах.

Багато їх при цьому потонуло, бо труси ті були дуже широкі, важкі (схожі на укорочені шаровари) і пекельно тягли донизу. Але дехто все ж таки доплив і розселився по всьому світу од Італії до Аргентини. Один навіть влаштувався показувати бойовий гопак у Японії – в Токійському національному цирку його оформили як клоуна. Самураї аж покачувалися од реготу, коли він сідав голим гузном на бамбукового списа, демонструючи своє мистецтво і козацьке презирство до болю.

Начальство на те масове дезертирство не звертало жодної уваги. Бухгалтер крав ногами ще швидше, ніж раніше, відчуваючи, що час спливає, як морська вода, і його скоро замінять новим капітаном. Помічниця зночі до ранку лазила по чужих кораблях, домовляючись з чужими капітанами, щоб міжнародна капітанська профспілка призначила її замість бухгалтера. А уркаган раптом зрозумів, що море - то не його стихія і просто скис. Одного ранку проснулися од смороду в трюмі, кинулись туди, а там замість уркагана просто стояла стара бочка з солоними огірками, які не годилися, навіть, на закуску.

І тут роздався страшний гуркіт. «Жовто-синя Україна» на повному ходу налетіла на косу Тузла (точніше, на те, що від неї осталося після того, як її розмили своєю дамбою москалі), і стала прямо поперек Керченської протоки. Гору води поперло на палубу. Бухгалтера змило за борт. Він випливав на бочці зі скислими огірками, тримаючи чомусь в руках бджолиний вулик, який невідомо звідки взявся на бойовому кораблі, і верещав: «Рятуйте!» Помічниця, не втрачаючи душевної рівноваги, одчепила з голови косу, пов’язану рятівним кругом, жбурнула її в воду і сама стрибнула услід разом з корабельною касою. Матроси, які ще не встигли повтікати по закордонних портах, зарепетувати. Одні кричали: «Міцніть націю!» Інші: «Дайош федерацію!» Ось-ось мало дійти до бійки. У крейсера відвалилась корма, злетіла з борту табличка з назвою, і од усього цього гармидеру прокинулись у Кремлі двоє якихось людей, і один з них (чи то президент, чи то прем’єр) спитав іншого: «Что там гремит в прихожей?» І почув відповідь: «Да это наш «Гремящий» возвращается на базу»… «Ну-ну», - сказав прем’єр-президент і знову завалився спати, укрившись ковдрою з двоголовим царським орлом.

[igor 67]

Леночка благим матом орет:
- Мама, мама, мне Вовка фак показал!
Мама бежит к детям в комнату хватает Вовку-мерзавца за ухо
и начинает возить по комнате. Тот орет, что никаких факов он
не показывал. Маманя уже подустала и начала сомневаться, может
правда он ничего не показывал. Она бросает ухо и спрашивает
Ленку, что он ей показал. Та выпячивает ладонь - все пять
растопыренных пальцев.
Мама:
- И все? Это же нормально, Лена!
Леночка:
- Да, нормально? Пять факов - это нормально?

[БОНДЫК]

http://www.youtube.com/watch?v=9mlqIROpT9Y&eurl=http%3A%2F%2Fwww.yaplakal.com%2F&feature=player_embedded


Ну очень хочется..........

[Deniz76]

ААааааа... порвало ...........
Как блин это скачать на мобило?

[БОНДЫК]

[БОНДЫК]

Дама заходит в автосалон Лексус, и сразу видит машину своей мечты. Она подходит к машине, открывает дверцу, ощупывает кожаные сиденья, и в этот момент случайно пукает. Она быстро оглядывается вокруг, надеясь, что сзади никого нет, и, как назло, сзади нее уже стоит менеджер. - Чем я могу вам помочь, мадам? - спрашивает он. Смущенная дама отвечает: - Я бы хотела узнать цену этой машины. Менеджер говорит, улыбаясь: - Мадам, если вы пёрнули, всего-лишь прикоснувшись к машине, вы усрётесь, услышав цену....

Как-то один заядлый рыболов отморозил на рыбалке свое мужское достоинство. Приходит к хирургу и говорит: - Доктор помогите, спасите его.. Доктор посмотрел, пощупал и говорит:
Примите соболезнования, но придется резать... совсем, уже ничем не поможешь... Мужик весь в расстроенных чувствах решил попыть счастья, пошел к детскому врачу, рассказал ему, так мол и так, хирург, говорит резать надо... А детврач отвечает:
Ну, вы, не расстраивайтесь, ну-ка встаньте вот на этот стульчик... так, а теперь прыгайте с него... ага, вот он сам и отвалился, а то, понимаешь, этим хирургам, лишь бы резать всех...


Вернувшись с рыбалки, муж испуганно озирается по сторонам и спрашивает: - Кот дома? - Заходи, не бойся, я ему кильки купила, - отвечает жена.



Тихим, ранним туманным утром вышел Ёжик к реке, берега которой почти таяли в небесном молоке. Вдруг видит - рыбак сидит с удочкой. Вот идет неспешно Ёжик в его сторону и бубнит себе под нос:
- Вот сейчас подойду к рыбаку и скажу ему: привет, рыбак, ну что, клюет? А он мне скажет, нет, Ёжик, не клюёт, но ты знаешь, Ёжик, ведь это и не имеет значения... и мы с ним поговорим о рыбалке, о тишине и загадочности омутов... нет! нет! Я подойду и скажу: привет, рыбак, как тебе это чудесное утро? и он мне скажет: да, Ёжик, утро действительно прекрасное - и мы с ним будем созерцать травинки и далёкие деревья сквозь эту волшебную ватность, смотреть, как медленно и неизбежно движется река и говорить "дааа"... нет, нет! Я скажу, привет, рыбак! Ну как тебе эта жизнь? А он мне скажет: жизнь прекрасна и удивительна, Ёжик. И мы поговорим немного о жизни, ее загадках, и будем смотреть на воду, понимая суть реки...
С такими мыслями подходит Ёжик к рыбаку:
- Привет, рыбак!
- Иди ты на х.., ёжик!
Ёжик, щелкнув пальцами: - Тоже вариант...